Чи повинен орендар сплачувати орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності відповідно до прийнятого органом місцевого самоврядування рішення про нову нормативну грошову оцінку землі, якщо зміни не внесені до договору оренди землі?

опубліковано 03 грудня 2025 о 08:14 Розділ: Новини

Згідно з частиною першою ст. 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Про це інформують в Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області. 
Приватизація земельної ділянки громадянином – членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (частина п’ята ст. 35 ЗКУ).
Частиною четвертою ст. 35 ЗКУ визначено, що до земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств (частина шоста ст. 35 ЗКУ).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону (частина перша ст. 116 ЗКУ).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗКУ, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта ст. 116 ЗКУ).

Зокрема, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара (п.п. «в» частини першої ст. 121 ЗКУ).
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ).
При цьому право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗКУ). Використання землі в Україні є платним (ст. 206 ЗКУ). Підпунктом 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України встановлено, що платниками плати за землю є, зокрема, платники земельного податку:
         власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
         землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Об’єктами оподаткування платою за землю є, зокрема, об’єкти оподаткування земельним податком:
         земельні ділянки, які перебувають у власності (п.п. 270.1.1.1 п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПКУ);
         земельні частки (паї), які перебувають у власності (п.п. 270.1.1.2 п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПКУ);
         земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування (п.п. 270.1.1.3 п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПКУ).
Власники земельних ділянок – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (п.п. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Відповідно до п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПКУ землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:
         на праві постійного користування;
         на умовах оренди.
         Пунктом 286.1 ст. 286 ПКУ встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є:
         а) дані державного Земельного кадастру;
         б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
         в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);
         г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);
         ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);
        д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);
       е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Враховуючи вищенаведене, якщо земельні ділянки приватизовані громадянами – членами садівничого товариства, які отримали документи, що засвідчують право на земельну ділянку, то такі громадяни, є платниками земельного податку.