Чи включає ФОП на загальній системі оподаткування до складу витрат вартість оплачених комунальних послуг з утримання приміщення, яке вона здає в оренду в межах підприємницької діяльності?

опубліковано 17 жовтня 2025 о 08:14 Розділ: Новини

В Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області інформують, що відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг визначено Законом України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги».    

Статтею 1 Закону № 2189 визначені наступні поняття, а саме:
житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
споживач житлово-комунальних послуг – це індивідуальний або колективний споживач;
виконавець комунальної послуги – це суб’єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

індивідуальний споживач – це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об’єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.       

Разом з тим, відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України.
Учасниками цивільних відносин та суб’єктами права власності є фізичні особи (частина перша ст. 2 та частина перша ст. 318 ЦКУ). Проте ЦКУ окремо не визначає такий суб’єкт права власності, як фізична особа – підприємець.
Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності.

Так, відповідно до ст. 325 ЦКУ суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визнаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і, водночас, не відокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа – підприємець.
Статтею 2 Закону України від 09 січня 2025 року № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно – правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» передбачено, що суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, якими є, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша ст. 320 ЦКУ).
Отже, незалежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення підприємницької діяльності, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа – підприємець.
Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.
Перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування визначений п. 177.4 ст. 177 ПКУ.
До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 – 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 ПКУ, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв’язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п.п. 177.4.4 п. 177.4. ст. 177 ПКУ).
Разом з тим, відповідно до п. 177.6 ст. 177 ПКУ у разі якщо фізична особа – підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими ПКУ для платників податку – фізичних осіб.
Враховуючи викладене, та приймаючи до уваги те, що суб’єктом права приватної власності нерухомого майна, яке надається в оренду, визнається саме фізична особа, а не фізична особа – підприємець, а також зважаючи на положення Закону № 2189 відповідно до якого договір на надання житлово-комунальних послуг укладається з виконавцем цих послуг безпосередньо фізичною особою як власником майна, то кошти, які сплачуються орендарем на користь фізичної особи – орендодавця у вигляді відшкодування витрат на оплату спожитих комунальних послуг, не включаються до доходу фізичної особи – підприємця. Також до витрат фізичної особи – підприємця не включаються витрати на оплату вказаних послуг, яка здійснюється орендодавцем самостійно.