Чи виникає у самозайнятої особи, яка самостійно нараховує виплати, пов’язані з тимчасовою втратою працездатності, обов’язок подавати контролюючому органу Розрахунок та декларацію про майновий стан і доходи щодо доходу у вигляді допомоги по тимчасовій непр

опубліковано 21 серпня 2025 о 08:04 Розділ: Новини

Чи виникає у самозайнятої особи, яка самостійно нараховує виплати, пов’язані з тимчасовою втратою працездатності, обов’язок подавати контролюючому органу Розрахунок та декларацію про майновий стан і доходи щодо доходу у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності?

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентовано розд. IV Податкового кодексу України. Пунктом 162.1 ст. 162 ПКУ визначено, що платником податку, зокрема, є:
фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПКУ);
податковий агент (п.п. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 ПКУ).

Згідно з п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента – юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розд. IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розд. IV ПКУ.
Відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПКУ об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Крім цього, визначені ст. 163 ПКУ доходи є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).
         Підпункт 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПКУ, а також ставку військового збору 5 відс., встановлену п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Водночас згідно з п.п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги, компенсацій, вартість соціальних послуг та реабілітаційної допомоги (включаючи грошові компенсації особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю при реалізації індивідуальних програм реабілітації осіб з інвалідністю, суми допомоги по вагітності та пологах), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги особам з інвалідністю з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю згідно із законом, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України, а також вартість соціальної допомоги в натуральній формі малозабезпеченим сім’ям, що отримана від надавачів соціальних послуг відповідно до Закону України від 17 січня 2019 року № 2671-VІІІ «Про соціальні послуги», у тому числі (але не виключно). Винятки, передбачені п.п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 ПКУ, не поширюються на виплату заробітної плати, грошової (вихідної) допомоги при виході на пенсію (у відставку) та виплату, пов’язану з тимчасовою втратою працездатності.
Згідно з частиною першою ст. 12 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Пунктом 1 частини другої ст. 10 Закону № 1105 у редакції, яка діяла до 01.01.2023, визначено, що Фонд соціального страхування (далі – Фонд) зобов’язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені Законом № 1105.
Відповідно до положень ст. 34 Закону № 1105 у редакції, яка діяла до 01.01.2023, фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.
Робочі органи виконавчої дирекції Фонду при реалізації норм Закону № 1105 (у редакції, що діяла до 01.01.2023), а з 01.01.2023 органи Пенсійного фонду України в частині загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності не здійснюють нарахування та виплату допомоги по тимчасові втраті працездатності, а лише фінансують такі виплати шляхом перерахування коштів страхувальникам на підставі поданих заяв-розрахунків, а нарахування сум допомоги та їх виплату здійснюють безпосередньо страхувальники.
Порядок фінансування страхувальників уповноваженим органом управління регламентовано ст. 26 Закону № 1105 (в чинній редакції).
Так, фінансування страхувальників для надання страхових виплат за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності застрахованим особам здійснюється територіальними органами уповноваженого органу управління в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України.
Підставою для фінансування страхувальників територіальними органами уповноваженого органу управління є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами.
Страхувальник відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України. Кошти, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.
Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі – окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на здійснення застрахованим особам страхових виплат за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 № 28-3 «Деякі питання фінансування для здійснення виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», визначено, що Порядок фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 12, діє до прийняття правлінням Пенсійного фонду України нового механізму фінансування страхувальників для надання страхових виплат відповідно до Закону № 1105 (в чинній редакції) і застосовується з урахуванням наступного.
Фінансування для здійснення страхових виплат, визначених Законом № 1105 (в чинній редакції), здійснюється Уповноваженим органом управління в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку, яким є Пенсійний фонд України, на підставі заяв-розрахунків, що містять інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами. Заява-розрахунок та повідомлення про виплату коштів застрахованим особам подаються страхувальниками.
Положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначено, що страхувальники – це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов’язані сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок). Застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Самозайнята особа, як страхувальник, на підставі передбачених Законом № 1105 документів, приймає рішення про призначення страхових виплат, пов’язаних з тимчасовою втратою працездатності, нараховує суми для виплати та оформляє заяву-розрахунок.
За змістом заяви-розрахунку, форма якої визначена додатком 1 до Порядку № 12, страхувальник просить здійснити фінансування за рахунок коштів соціального страхування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у розмірі, вказаному у заяві-розрахунку.
Для зарахування страхових коштів страхувальник відкриває окремий поточний рахунок у банках у порядку, встановленому Національним банком України. Кошти, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.
Тож, самозайнята особа є щодо себе одночасно страхувальником і застрахованою особою, самостійно нараховує виплати, пов’язані з тимчасовою втратою працездатності, отримує фінансування на спеціальний рахунок і як податковий агент, зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Відповідно до п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ особи, які мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску, зобов’язані подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового місяця, Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, до контролюючого органу за основним місцем обліку.
Отже, у самозайнятої особи, як податкового агента щодо доходу у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності, відповідно до п. 51.1 ст. 51 ПКУ виникає обов’язок подавати контролюючому органу у строки, встановлені ПКУ для податкового місяця, Розрахунок.
Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4.
Згідно із Довідником ознак доходів фізичних осіб, наведеним у додатку 2 до Порядку, в Розрахунку самозайнята особа відображає нараховану та виплачену суму такого доходу за ознакою «127», а також суми нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб і військового збору. При цьому у самозайнятої особи не виникає обов’язку подання податкової декларації про майновий стан і доходи щодо виплат пов’язаних з тимчасовою втратою працездатності.