Оподаткування доходів ФОП з податковою адресою на тимчасово окупованій території

опубліковано 21 березня 2025 о 09:14 Розділ: Новини

Головне управління ДПС в Івано-Франківській області інформує, що загальні положення щодо оподаткування доходів, отриманих ФОП від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 ПКУ, відповідно до пункту 177.8 якої під час нарахування (виплати) ФОП доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб’єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо ФОП, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб’єкта підприємницької діяльності. 
Оподаткування доходів, отриманих ФОП, який обрав іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, згідно з пунктом 177.9 статті 177 ПКУ здійснюється за встановленим Кодексом правилами.

Так, згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПКУ спрощена система оподаткування, обліку та звітності є особливим механізмом справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати, зокрема ПДФО у частині доходів (об’єкта оподаткування), отриманих в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої – четвертої групи (фізичної особи) та оподаткованих згідно главою 1 розділу XIV «Спеціальні податкові режими» Кодексу, на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. 

Водночас, пунктами 26 та 38 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу для платників податків, які мають податкову адресу/мали місцезнаходження (місце проживання) на тимчасово окупованій території (далі – ТОТ), встановлено певні особливості в адмініструванні податків і зборів. Зокрема пунктом 26 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу (нова редакція норм якого набула чинності 21.11.2021) встановлено, що тимчасово, не період дії Закону України від 15 квітня 2014 року №1207- VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України » (далі - Закон №1207), для платників податків, які на дату втрати чинності Законом України від 12.08.2014 року №1636- VII «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (втратив чинність 21.11.2021) мають податкову адресу та/або об’єкти оподаткування на ТОТ Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Кодекс застосовується з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Пунктом 38 підрозділу 10 ХХ «Перехідні положення» Кодексу встановлено, що тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення проведення операції Об’єднаних сил (ООС), для платників податків, які станом на 14 квітня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) на ТОТ, що визнана такою відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованої територіями», або населених пунктах на лінії зіткнення, та/або платників податків, які мають об’єкти оподаткування місцевими податками на цих територіях, справляння податків і зборів здійснюються з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті. Дія цього пункту не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону №1207.

Відповідно до підпункту 38.9 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу відповідно до яких під час нарахування (виплати) ФОП, місцезнаходженням або місцем проживання яких є ТОТ (незалежно від системи оподаткування), доходу від здійснення ними підприємницької діяльності суб’єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, зобов’язані утримати податок на доходи у джерела виплати. При цьому на таких осіб не поширюється дія пункту 177.8 статті 177 та пункту 2 підпункту 2 пункту 297.1 статті 297 Кодексу, а доходи від здійснення підприємницької діяльності, оподатковувані відповідно до підпункту 38.9 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу, не включаються до загального оподатковуваного доходу ФОП та/або доходу ФОП платника єдиного податку.

Відповідно до положень статті 18 Кодексу особа, на яку Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків, визначається податковим агентом, який прирівнюється до платника податку і має права та виконує обов’язки, встановлені Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1. статті 14 Кодексу податковий агент щодо ПДФО – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента – юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно – правового статусу та способу оподаткування іншим податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом VI Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV Кодексу. З урахуванням положень пункту 161  підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу, доходи, що виплачують суб’єкти господарювання та/або самозайняті особи на користь зазначеної категорії ФОП від здійснення підприємницької діяльності, мають бути об’єктом оподаткування військового збору (далі - ВЗ). 

Тобто, суб’єкти господарювання – юридичні особи, самозайняті особи, які виплачували/виплачують ФОП, податковою адресою яких є ТОТ, доходи від здійснення ними підприємницької діяльності, у розумінні Кодексу є податковими агентами, зокрема щодо ПДФО та ВЗ, і зобов’язані, в тому числі утримувати і сплачувати податок та збір до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються на її користь, а також нести відповідальність за порушення норм Кодексу в передбаченому ним порядку.

Відповідно до пункту 1251 .1 статті 1251  ПКУ ненарахування та/або неутримання, та/або несплата (неперерахування), та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повному обсязі податків, зокрема податковим агентом, до або під час виплати на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладання штрафу в розмірі 10 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. 

При цьому слід зазначити, що відповідно до абзацу другого частини другої статті 13 Закону №1207 правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є ТОТ, є нікчемним, і на такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) згідно з яким нікчемний правочин може бути визначений судом у встановлених ЦКУ випадках.

Водночас недійсним відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 ЦКУ є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визначення такого правочину недійсним судом не вимагається. 

Недійсний правочин згідно з частиною першою статті 216 ЦКУ не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Згідно з положенням частини першої та другої статті 228 ЦКУ правочин, який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження, незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход  держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язаннями, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі надміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодовування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.