Яким чином роботодавець розраховує єдиний внесок, якщо найманий працівник працює неповний робочий день та отримує заробітну плату менше мінімальної?

опубліковано 24 серпня 2026 о 08:06 Розділ: Новини

Абзацом другим частини п’ятої ст. 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначено, що у разi якщо база нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) не перевищує розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який отримано дохiд, сума єдиного внеску розраховується як добуток розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який отримано дохiд (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру (абзац третій частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464).
При нарахуванні заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ставка єдиного внеску, встановлена частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру (абзац четвертий частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464).
Порядок виплати заробітної плати регулює Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці».
Так, ст. 3 Закону № 108 визначено, що мінімальна заробітна плата – це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати (ст. 3 прим. 1 Закону № 108).
Тобто, якщо працівник відпрацював повний місяць, працедавець зобов’язаний нарахувати заробітну плату не нижче за мінімальну.
Відповідно до ст. 56 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VІІІ із змінами та доповненнями за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. 
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. 
Таким чином, роботодавець має право нарахувати працівнику, який працює неповний робочий день заробітну плату нижчу за мінімальну, але за умови, що сума нарахованої заробітної плати має бути не менша ніж частина від мінімальної заробітної плати, що припадає на фактично відпрацьований час.
Однак роботодавець розраховує суму єдиного внеску, як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску незалежно від того, що працівник працював не повний робочий день.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи та працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ставка єдиного внеску застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.